Тема: Мікроклімат та взаємостосунки в сім’ї.

Мета:

1. Показати батькам роль родинного мікроклімату та взаємостосунків у розвитку особистості дитини, звернути їх увагу на невикористані можливості пізнавальних сил та здібностей дитини.

2. Проаналізувати відомості про стосунки між дітьми та батьками у сім’ях учнів.

3. Виявити, яким заходам покарання та заохочення у вихованні дітей надають перевагу батьки.

Коментар: перед зборами слід провести з дітьми анонімну анкету «Я і мої батьки».

Запитання анкети:

1. Чи вважаєте ви своїх батьків друзями?

2. Що б ви обрали (пропозиція на один день):

а) фірмову обновку;

б) свято (вечірку) з друзями;

в) спільну розважальну поїздку з батьками?

Заздалегідь класний керівник має заготовити бланки тестів із запитаннями для батьків.

ХІД ЗБОРІВ 

Бесіда:

РОЗПОДІЛ РОЛЕЙ ТА ЕМОЦІЙНА АТМОСФЕРА В СІМ’Ї

Сім’я — колиска духовного народження людини. Багатогранність стосунків між її членами, відкритість та безпосередність почуттів, які вони мають один до одного, численність різноманітних форм прояву цих почуттів, жива реакція на найдрібніші деталі поведінки дитини — все це створює максимально сприятливе середовище для емоційного та морального формування, для накопичення фактів та спостережень, що кристалізуються згодом у нову неповторну особистість.

Звичайно, атмосфера родини більшою мірою визначається її моральними ідеалами, далекими та близькими цілями. Але окрім загальної емоційної та ідейної «платформи» існує ще і повсякденне (домашній побут), те, що ми називаємо сімейним духом.

Як розподілені ролі в родині? За якими ознаками? Якою є «ієрархія» ролей? Чи відповідає вона справедливості (тобто дійсній вагомості та значенню діяльності людини для всієї сім’ї у цілому), чи будується за іншими принципами? У кожній родині існують сили взаємного притягнення та взаємного відштовхування, і в цьому сплетінні інтересів та обов’язків міститься остання (але найважливіша для нас нині) постать — дитина.

Постараймося ж усвідомити, як впливає на формування її почуттів та уявлень повсякденне життя сім’ї.

Емоційний склад сім’ї відчувається сам по собі — як міра душевного здоров’я родини, як легка та добра атмосфера. При бажанні можна провести для контролю такий експеримент.

Прослідкуйте за поведінкою своїх членів родини та запам’ятайте чи навіть запишіть, з якого приводу кожен із них протягом тижня проявив найсильніші емоції чи дві-три емоції, як завгодно. Що це було: роздратування з приводу пересоленої страви, радість від добре виконаної роботи, сварка на матеріальному ґрунті, порив гострого співчуття до когось, хто потрапив у біду? Потім складіть свої спостереження за місяць і «підведіть підсумки». Яких емоцій — позитивних чи негативних — отримала дитина більше? Подумайте! Це дуже важливо.

Лише перевага позитивних емоцій над негативними (бадьорості, оптимізму, взаємної ніжності та дружби над сварками, смутком, нудьгою) створює те, що можна назвати родинним вогнищем. Воно збирає та згуртовує навколо себе людей, пов’язаних родинними зв’язками, воно зігріває, живить почуття, дає душі жаданий відпочинок. Сім’я при всіх властивих їй турботах, клопотах, можливих прикростях і навіть нещастях повинна зрештою приносити людині радість. Недарма Макаренко писав: «Хочете, щоб діти були хорошими,— будьте щасливими. Розірвіться на шматки, використовуйте всі свої таланти, ваші здібності, залучіть ваших друзів, знайомих, але будьте щасливі справжнім людським щастям».

Для емоційного здоров’я родини важлива істинність та щирість почуттів, важливо, щоб учинок знаходився у гармонії з душевним станом. Показники цієї гармонії — ступінь напруженості почуттів, пропорційність реакції сутності справи, розумна стриманість та тактовність, відсутність фальшивих зовнішніх ефектів.

ПРИВЧАЙТЕ ДІТЕЙ ДО ЕМОЦІЙНОЇ СТРИМАНОСТІ

Дитину (а перед усім, зазвичай, самих себе) слід привчати до економного, стриманого проявлення почуттів. Якщо ви при дитині несамовито тискаєте та цілуєте її молодшого братика, якщо, вітаючи літню людину, фамільярно плескаєте її по спині, ви тим самим надаєте своєму синові чи дочці великий та вражаючий урок вульгарного оформлення добрих почуттів.

Що ж гірше — нестача чи надлишок емоцій? Взагалі, погано і те, й інше. Але якщо обирати, то друге, певно, небезпечніше.

Здорова емоційна атмосфера сім’ї народжує у дитини відчуття міцності буття, віру в майбутнє, очікування радісного, сонячного, захоплююче-цікавого життя.

Батьки — інстинктивно чи свідомо — підтримують зазвичай оптимістичний настрій дитини, зміцнюють її впевненість, що якщо зараз їй добре, то згодом, у дорослому житті, стане ще краще. Правда, іноді доводиться чути: «Кому ти, окрім нас, потрібен?» або «Ось виростеш, дізнаєшся, почім фунт лиха!» Це недопустимо. Можна жорстоко ранити дитячу душу.

Дитині властиві порив у майбутнє, віра у власний успіх. Не можна нищити цю віру. Тому в родині має жити чуття світлої перспективи, яке не затьмарює страх наступного дня. Лише в атмосфері позитивних емоцій може народитися оптимістичне устремління дитини.

ВЧИМОСЯ ДОЛАТИ НЕГАТИВНІ ЕМОЦІЇ

Як же долати розвиток негативних емоцій, які все ж таки виникають? Тут може бути два шляхи. Перший — уміння володіти собою, стримувати роздратованість, образу, непокору тощо. Це важлива наука — вчасно опанувати себе, не дати волі поганому настрою.

Другий шлях більш глибокий та досконалий. У перспективі він відкриває дорогу до істинної духовної шляхетності та мудрості. Негативну емоцію не просто зупиняє власне або чуже «ні» — її змиває інша, більш сильна позитивна емоція. Процес цей передбачає наявність великої самосвідомості, самокритичності, широти погляду, вміння зрозуміти іншу людину та визнати за нею право на власну думку та на самостійність вчинків. Цей шлях неодмінно має допомогти вам порозумітися з дитиною, яка вже досягла підліткового віку і формує свої погляди, смаки, відчуття. Вони не завжди співпадають з вашими. Навчіться чути свою дитину, вміти її вислухати, осягнути, зрозуміти.

КУЛЬТУРА ПОЧУТТІВ

Справжня культура почуттів досягається при «перемиканні» внутрішньому. Якщо ти комусь заздриш — переведи заздрість у бажання добитися того ж. Із тобою чинять несправедливо — частина причини лежить у тобі самому, знайди її та знищ. Людина вчинила не так — не засуджуй згарячу, перевір об’єктивність своєї оцінки, зрозумій, чим вона керувалася, якщо потрібно, допоможи. Ти розсердився через дрібницю — соромся мізерності свого роздратування.

До речі, про мізерність. Це відразлива та тяжка властивість дуже живуча завдяки тому, що має звичний у побуті синонім — «принциповість». Сучасний міщанин під будь-які свої претензії, під будь-яку сварку прагне підвести принципову основу. Ніколи не подавайте дітям навіть найменшого прикладу подібної «принциповості». Навчайте їх дивитися на речі ширше, бути великодушними. Одне із правил мізерної принциповості: «Як ти зі мною, так і я з тобою». Мабуть, вам не раз доводилося чути фрази, на кшталт: «Раз він так вчинив, то тепер можу і я вчинити так само...» або «Я б ніколи собі не дозволив, але після того, що він зробив...». Але якщо ти з хорошими — хороший, а з поганими — поганий, то який ти сам? Ніякий? Відображення чужих вчинків? Навчайте дитину бути вірним своєму «я», своїм власним уявленням про добро і зло. Вона має твердо засвоїти, що чиясь чужа нечесність, підлість, грубість не дає людині ніякого морального права бути такою ж у відповідь.

Якщо ваш син чи дочка навчаться зневажати мізерність, вони не стануть потім дратуватися попусту, розтрачувати себе на дрібниці. Вони завжди зможуть співвіднести той чи інший досадний, докучливий факт із чимось більшим, тим, що має істинну цінність у їх житті, і дадуть йому тверезу оцінку. Якщо вони засвоять закони великодушності, негативні реакції на чиюсь поведінку, значно легше будуть переходити у більш сильні та загальні переживання. А це початок шляху, що приводить людину до усвідомленої моральної висоти.

Педагогічний практикум для батьків.