Вівторок
17.10.2017
02:54
Головна » Файли » Предмети » Історія та право

Гіркий хліб Мазепи
[ Викачати з сервера (229.0Kb) ] 07.02.2013, 16:20

СУД ПАМ’ЯТІ

Український гетьман — творець
перемог Петра Великого?

ГІРКИЙ ХЛІБ МАЗЕПИ

Вже 300 років історики і публіцисти знаходять для гетьмана Мазепи тільки дві фарби — чорну або білу. Для російських патріотів він зрадник, для українських — герой і борець за незалежність. Така вже доля Івана Мазепи, гетьмана України, другого по рахунку кавалера вищої російської нагороди — ордени Андрія Первозваного і єдиного кавалера ордену Іуди.


Іван Степанович Мазепа народився в 1639 році в православній шляхетській сім’ї. Виховувався при дворі польського короля Яна Казимира, здобув блискучу освіту: вчився в Італії, Німеччині, Франції і Голландії. Вільно володів російським, польським, татарським, латинню, знав італійську, німецьку і французьку. Його улюбленою книгою був «Государ» Ніколо Макіавеллі. Як мовиться, це багато що пояснює.

Умів зачаровувати

Він умів розташовувати до себе людей, особливо жінок. При цьому не мав друзів. Постійно стикаючись із зрадою і зраджуючи сам, він навряд чи мав підстави вірити в міцну чоловічу дружбу. Від польського короля Мазепа перейшов на службу до його злого ворога — гетьмана Правобережної України (яка знаходилась під владою Речі Посполитої) Дорошенка. Гетьман дружив з кримським ханом, одне з посольств до якого очолив Мазепа. По дорозі його схопили запорізькі козаки і відправили до гетьмана Лівобережної України Самойловича. Мазепа без зусиль втерся в довіру і до лівобережного гетьмана, виховував його дітей і став генеральним осавулом.

У ту пору гетьманство було незавидною долею. Відчайдушно чіпляючись за вольності, Україна лавірувала між Росією, Польщею і Туреччиною. Козаки не сприймали рішення Переяславської ради так, як його сприймали в Росії. Вони думали, що потрапили під заступництво росіянина царя, тоді як росіяни царі наполегливо вважали, що козаки потрапили під їх владу.

Усі знають, що Мазепа — зрадник. Але біда в тому, що, з точки зору Росії, усі українські гетьмани були зрадниками. Богдан Хмельницький, приносячи присягу російському царю, присягнувся не вести самостійної зовнішньої політики, проте вже через два роки уклав договір з Швецією. Його син Юрій зрадив Росію, внаслідок чого російська армія зазнала катастрофічної поразки під Чудновим. На польську сторону перекинулися гетьмани Виговський і Брюховецький.

Вірою і правдою служив Росії тільки Самойлович, та й то — на свою голову. Всесильному фаворитові царівни Софії князеві Голіцину треба було звалити на когось провину за невдалий кримський похід. Під гарячу руку підвернувся Самойлович. Його заслали в Сибір.

Подейкували, що саме Мазепа настрочив донос на гетьмана, свого покровителя. Доказів цьому немає, але ясно одне: Мазепа міцно здружився з Голіциним, і саме ця дружба забезпечила йому гетьманську булаву.

Монарша милість

Здавалося б, з падінням Софії і Голіцина кар’єрі Мазепи повинен був прийти кінець. Але Мазепа зумів зачарувати і нового царя. Їх не зв’язувала дружба, проте Петро I шанував гетьмана і цінував в нім освічену людину, «здатну зрозуміти найтонші думки і гумор». А Мазепа протягом 20 років залишався його вірним сподвижником. Тобто він зберігав вірність Росії довше, ніж усі його попередники. Між Мазепою і Петром існував негласний договір: цар ігнорував доноси на гетьмана, видавав і страчував усіх супротивників Мазепи, а той, у свою чергу, справно поставляв війська для незліченних військових кампаній невгомонного російського самодержця. Отже в перемогах російського царя є деяка доля і гетьманських заслуг.

Мазепа отримував від царя подарунки і маєтки, став однією з найбагатших людей Росії, проте його становище в Україні залишалося хистким. Козацька верхівка — старшина — вважала його вискочкою. Один за іншим в Москву і Петербург летіли доноси. Особливо старався генеральний суддя Василь Кочубей, який сам свого часу розраховував стати гетьманом.

Ця історія описана Пушкіним у «Полтаві», хоча дочку звали не Марія, а Мотря. І Мазепа ніяк не міг одружитися на юній красуні, тому що доводився їй хрещеним. За православними канонами такий зв’язок прирівнювався до інцесту. Врешті-решт, Мазепа стратив батька своєї коханої, але популярності серед старшини це йому, зрозуміло, не додало.

Українські селяни не любили Мазепу, оскільки він — услід за Петром I — активно насаджував кріпацтво. Запорожці, пригадуючи минуле, називали гетьмана ляхом. По суті, Мазепа тримався тільки за рахунок підтримки Петра.

Порушена клятва

Але скоро інтереси Росії й України розійшлися. Петро вплутався у війну з Швецією. Польща виявилася серед союзників, так що мрії про возз’єднання з Правобережною Україною довелося залишити. А на Правобережжі в цей час Семен Палій якраз підняв козацьке повстання проти поляків. Об’єднання двох частин України виглядало цілком реальним. Але — на вимогу Петра — Мазепа вимушений був виступити проти Палія.


ЦИФРИ І ФАКТИ

Мазепа Іван Степанович

• Народився: 20 березня 1639 року.

• Місце народження: село Мазепинці, Білоцерківський район, Україна.

• З 1687 року гетьман війська Запорізького Лівобережної України, а з 1704 року — і гетьман війська Запорізького обох сторін Дніпра.

• У 1668 році одружився з Анною Фридрикевич, вдовою білоцерківського полковника.

• Мазепа пропонував росіянинові цареві з’єднати обидві частини України в одну Малоросію, від чого Петро відмовлявся, оскільки це було б порушенням договору з Польщею.

• У 1704 році у 65-річного Мазепи стався роман з дочкою генерального писаря, а потім судді — 16-річною Мотрею (Марією) Кочубей, яка була його хрещеницею і трохи не стала дружиною гетьмана.

• Після зради Петру гетьман утік до міста Бендери (Молдавія), де і помер 22 вересня 1709 року.



Війна з Швецією взагалі не гріла душу козакам. Битви з шведами не приносили ніяких «дивідендів». До того ж виявилось, що неорганізоване козаче військо безсиле проти професійної армії Карла XII. Петро ставив над козаками російських офіцерів, тобто іноземців, які починали навчати волелюбний народ по-своєму, — муштрою і мордобоєм. Крім того, Петру, любителеві централізації, не давала спокою українська автономія. У 1707 році цар викликав Мазепу на військову раду, де повідомив йому не занадто радісні вісті. Козачі полки будуть переформовані в регулярну армію, а Україна лишиться останніх залишків автономії. Мазепа у відчаї повідомив старшинам: «Хоч би я в ангела перемінився — і тоді не міг би службою і вірністю своєю ніякої отримати дяки»!

А в цей час до меж України вже підходив Карл XII. Мазепа попросив у Петра хоч би 10 тисяч регулярного війська. Петро відмовив.

Це було вже форменим порушенням усіх договорів, за якими Росія зобов’язалася захищати Україну. І останньою краплею, що переповнила чашу терпіння Мазепи. Якщо сеньйор відмовляється захищати васала, то васальна клятва вважається недійсною.

Правда, гетьман ще якийсь час коливався.

«Без крайньої, останньої нужди я не зміню моєї вірності царській величності»! — говорив він. І пояснював, коли наступить ця сама крайня нужда: «Доки не побачу, що царська величність не в силах буде захистити не лише України, але й усієї своєї держави від шведської потенції».

Восени 1708 року Мазепі здалося, що «крайня нужда» настала. Він переправився через Десну і приєднався до війська Карла XII. Але велика частина старшин за ним не пішла, а велика частина козаків просто втекла. Мазепа пообіцяв шведському королеві зимівлю у своїй резиденції — Батурині. Проте їх випередив Меншиков, який захопив Батурин і спалив, винищивши при цьому всіх жителів, включаючи жінок і дітей. Після цього у жителів України помітно зменшилося бажання йти за гетьманом.

Мазепа і сам розумів, що, мабуть, зробив помилку. Він відправив до ставки росіян одного з найближчих людей — полковника Апостола — з пропозицією видати Карла XII. Більше місяця велися переговори, які, втім, ні до чого не привели.

Подальше відоме: Карл XII зазнав поразки під Полтавою і разом з гетьманом утік в імперію Османа, де в 1709 році той помер.

Все ж річ не в тім — зрадник Мазепа чи український патріот. Річ у тому, що його історична роль непомірно роздута. Він усього лише продовжував політику своїх попередників, що намагалися зберегти «самостійність» в умовах, коли і власне життя зберегти було справою дуже проблематичною.


За матеріалами:
ЗАГАДКИ ИСТОРИИ, №3, 2012
Категорія: Історія та право | Додав: Admin
Переглядів: 256 | Завантажень: 54 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]