Вівторок
17.10.2017
02:44
Головна » Файли » Предмети » Історія та право

Наполеон — жертва російської агресії
[ Викачати з сервера (209.5Kb) ] 07.02.2013, 16:26

УРОКИ ІСТОРІЇ

 НАПОЛЕОН — ЖЕРТВА
 РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ

««Бывают странные сближенья», — говорив Пушкін. Наполеон віддав наказ Великій армії про вторгнення в Росію 22 червня 1812 року. Цього ж дня в 1941 році радянський кордон перейшли гітлерівські війська. Звичайно, багато що в такому збігу визначається просто календарем. На 22 червня випадає найкоротша ніч і найдовший день у році. І вслід за ним теж ідуть короткі ночі й довгі дні з ясною сонячною погодою, без дощів й осіннього бездоріжжя, налипаючого бруду на чоботи армії, що наступає.

ПРО ЩО ЦЕ ГОВОРИТЬ? Про те, що Наполеон, як і Гітлер, розраховував на блискавичну швидку перемогу. Тільки в стилі XIX століття, коли ще не було танкових корпусів. Навряд чи він узагалі спочатку збирався в далекий похід на Москву. Йому треба було розгромити дві розділені російські армії — Багратіона і Барклая-де-Толлі — біля самого кордону і продиктувати імператорові Олександру I умови миру. Якщо хочете, це був превентивний удар. Наполеон побоювався, що інакше росіяни самі вторгнуться в Європу. Якщо не в 1812-му, то наступного року. І тоді — зрада союзників, загальна зрада, зречення та який-небудь маленький острів (ще менший, ніж рідна Корсика!), на якому доведеться коротати залишок днів. Загалом, те, що і сталося в наступному, 1813 році, коли російська армія дійсно знову вторглася в Європу.

Не дивлячись на те, що 12-й рік став великим російським міфом, породивши сотні книг, фільмів і толстовський вислів «дубина народної війни», нічого фантастичного в цих наполеонівських страхах не було. Не Франція першою зачепила Росію! У пожежі Москви була довга передісторія. Нескінченна черга шпилькових дипломатичних уколів і штикових випадів, що розлютили Наполеона настільки, що він просто більше не міг терпіти. Його розохотили, спровокували, змусили. Можливо, вперше в житті він втратив розум.

Усі, хто вчився в радянській школі, читали в дитинстві «Війну і мир». А що робить князь Андрій в 1805 році на полі Аустерлиця? У серці Європи — в Чехії! І що разом з ним на тому ж полі робить уся російська армія? Куди вона йшла, зупинена Наполеоном? На Париж! Вона вже тоді, за сім років до Бородіно, марширувала прямо на столицю Франції!

Що робив Суворов у своєму знаменитому швейцарському поході ще раніше — в 1799 році? Збирався поласувати швейцарськими сирами? Зробити маленьке вкладення в швейцарські банки? Хотів полагодити кишеньковий годинник у фірмі «Бреге», що вже існувала тоді? Згадайте: він йшов у Швейцарію на з’єднання з корпусом Римського-Корсакова. А далі два росіяни генерали об’єднаними зусиллями повинні були перейти швейцарський кордон і вторгнутися у Францію. Щоб з коренем вирвати революційну заразу. Тільки не вийшло! Поки «російський багнет пронизував Альпи», як пишномовно виразився про похід Суворова один з романістів мого дитинства, французи на голову розгромили Римського-Корсакова, влаштувавши йому маленький Аустерлиць до Аустерлиця. Три генерали, чотири тисячі солдатів і дев’ять прапорів дісталися їм тоді як полоненики й трофеї.

Ким були ці російські війська за тисячі кілометрів від рідних кордонів?

Агресорами? А ким же ще? Точно так, як і сьогодні є агресорами американці в Іраку й Афганістані. Нічого принципово нового не сталося у світі за останні двісті років. Сьогодні — ти агресор. Завтра — вже відбиваєш чужу агресію.

Так вийшло, що в роки наполеонівських воєн Росія й Англія воювали по одну сторону фронту. Точніше, Росія воювала за англійські інтереси. Британські газети вже тоді вміли вести інформаційну війну. Тому імператора Франції вони зображували виключно злісним чудовиськом. Англійські хлопчики і дівчатка свято вірили, що Наполеон їсть дітей! Вірили завдяки «найвільнішій» у світі британській пресі, яку читали їм їх батьки. Прямо так і вірили: на сніданок — хлопчика, на обід — дівчинку, а на вечерю — мікс з хлопчиків і дівчаток. Щоб не слабнули полководницькі здібності! Є історичний факт: коли імператора Франції розбили остаточно і замкнули на острові Святої Олени, він подружився з дочкою англійського коменданта, який його стеріг. Першими словами малятка були «Ти мене не їстимеш»?»

Дійсність абсолютно не схожа на цей антинаполеонівський міф. Наполеон був не рядовим м’ясником, а універсальним генієм. Він залишив після себе десятки перемог, Французький банк, цивільний кодекс імені себе, за яким досі судиться Франція, імперський стиль в архітектурі і меблях — так званий ампір. І фразу, з якою важко сперечатися,: «В Європі списують мої закони, наслідують мої установи, завершують мої почини. Значить, моє правління було не таке вже погане, як про те говорять? Я відбудовував села, осушував болота, заводив мануфактуру, з’єднав два моря каналом, будував дороги, споруджував пам’ятники, а мене порівнюють з вождем гунів Аттілою»!

Наполеон проти царя-батьковбивці

Ця стаття — не апологія Наполеона, а усього лише спроба розібратися, чи так він винен у поході на Росію? Головним супротивником людини, яку називали «корсіканським чудовиськом», був Олександр I. Що ми пам’ятаємо про цього царя? Слова Пушкіна: «Властитель слабый и лукавый, плешивый щеголь, враг труда, нечаянно пригретый славой, над нами царствовал тогда»? Як же помилявся не юний ще Олександр Сергійович, а просто Сашка Пушкін в оцінці Олександра Павловича.

По батькові його я згадав недаремно. Адже правив Росією в 1812 році цар, що був убивцею свого власного батька! Він не просто вбив його, але й, оком не моргнувши, правив після цього Росією майже чверть століття. Чи могла таке зробити слабка людина? А ось лукавий і сильний міг. Просто Олександр, як ніхто інший, умів ховати свою силу. Говорять, він мучився від вини батьковбивства. Але муки не заважали йому управляти гігантською імперією. Помучиться трішки і насолоджується. Ну й що, що татка замочив? Зате тепер імператор! І взагалі в роду Романових мочити обридлих родичів було нормально. Така вже бандитська сімейка! Бабуся Олександра I — Катерина — замочила свого чоловіка Петра III. І нічого! Увійшла до історії під прізвиськом Великої. А прадідусь — Петро I — прикінчив сина, царевича Олексія. Ось і Олександру було не звикати.

Із цим батьковбивцею і маніяком Наполеон двічі намагався поріднитися! Він не просто уклав після перемог при Аустерлиці та Фридлянді взаємовигідний мир Тільзітський, що відкрив шлях російської експансії у Фінляндію і на Балкани, але й попросив руки царської сестри.

Наполеонівська сімейна мафія

Треба замітити, що колишній лейтенант Буонапарте, як він спочатку іменувався на корсиканському діалекті, був чимось на зразок проводиря міжнародного мафіозного клану. Через французьку революцію корона Франції, за висловом Наполеона, валялася в канаві.

«Оскільки сім’я у Наполеона була велика, а родинні почуття сильні і глибокі, як у всякого корсиканця, то всіх своїх близьких він став пристроювати на вільні королівські посади.

Ось він її й підняв — шпагою. Після чого начепив на себе, притягнувши з Риму папу вінчати себе на царство.

Оскільки сім’я у Наполеона була велика (чотири братики і три сестрички), а родинні почуття сильні і глибокі, як у всякого корсіканця, то всіх своїх близьких він став пристроювати на вільні королівські посади. Де місце на троні звільниться, туди братика і суне. Чи спеціально на карті йому королівство з чужих земельок викроює. Благо хороша виучка і високий моральний дух тодішньої французької армії це дозволяли! Братика Жозефа призначив королем Іспанії. Братика Луї зробив голландським королем. Королем Вестфалії (це в нинішній Німеччині) визначив братика Жерома. Пасинку від першої дружини Жозефіни — Євгенію Богарне — подарував корону Італії. А кращого друга, простого малограмотного гасконского мужика Іоахіма Мюрата, посадив на трон Неаполітанського королівства, заздалегідь вигнавши звідти Бурбонів. Увесь це історичний процес виглядав так, немов наполеонівська мафія сідала на хлібні місця. Скрізь в Європі стояв крик жаху: «Корсіканські йдуть! Зараз бізнес відбиратимуть»!

І тільки, повторюю, з Олександром I Наполеон легковажно хотів дружити.

Чому ж так хотілося дружити з Росією цьому видатному французькому імператорові? Та просто йому, як всякому проводиреві молодого мафіозного клану, не вистачало легітимності! Йому хотілося поріднитися з яким-небудь старим царюючим домом, щоб увесь світ побачив, що він не просто вдачливий бандит, а, так би мовити, «злодій у законі». Адже ким були всі ці царюючі доми — Романови, Габсбурги, Гогенцоллерни? Бандитами! Тільки бандитство їх було старе, забуте. Їх власні Наполеони, що сіли колись уперше на трон, залишилися у далекому минулому. Одружившись на сестрі або дочці одного з таких, ти сам як би ставав «благородним».

«Люблю сестру свою,
но странною любовью...»

«Посватавшись до сестри Олександра I великої княжни Катерини, Наполеон нічого не знав про її скандальні романи з власним братом і генералом Багратіоном. Вище суспільство жило тоді закрито.

З усіх старовинних розбійницьких сімейств, що прикрасили голови коронами імперій, найбільше Наполеону приглянулася сестра російського царя Олександра — Катерина. У 1808 році, за чотири роки до вторгнення в Росію, два імператори зустрілися в німецькому місті Ерфурт як кращі друзі. Йшлося про умови розділу Європи. Це питання вирішили просто: Європу у черговий раз поділили. Олександр погодився з тим, що Наполеон «покарає» Австрію, а Наполеон дав добро на анексію росіянами Фінляндії. На знак добрих стосунків колишній лейтенант набрався сміливості і натякнув, що хотів би отримати руку сестри владики Півночі.

Пухка і кучерява Катерина Романова була ласим шматочком. Проте Наполеон не знав усіх таємниць російського двору. Царівна подобалася не лише Наполеону, але й… самому Олександру.

Він любив її зовсім не братською любов’ю. Сучасний російський історик Олег Соколов в книзі «Битва двох імперій» так характеризує цю пікантну ситуацію: «Насправді молодого царя і його сестру зв’язували досить дивні стосунки, не занадто схожі на братську любов. Ось один з листів Олександра до сестри, опублікований великим князем Миколою Михайловичем : «…К сожалению, теперь я не могу воспользоваться своим старым правом, чтобы в Вашей спальне в Твери покрывать Ваши ножк и нежнейшими поцелуями. Так что, мадам, развлекайтесь как следует и не забывайте бедного арестанта в Петербурге».

Крім того, ще одним коханцем Катерини був знаменитий генерал Багратіон. Одним словом, усе російське царство не бажало цього шлюбу. Сестра царя була потрібна занадто великій кількості чоловіків у самій Росії. Вони не збиралися відпускати її у Францію.

Посватавшись до сестри Олександра I великої княжни Катерини, Наполеон нічого не знав про її скандальні романи з власним братом і генералом Багратіоном. Вище суспільство жило тоді закрито. Трохи відкривати публіці інтимні секрети було не прийнято.

Інцест по-російськи

Але навіть якщо б Наполеон знав цю страшну таємницю, його бажання одружуватися це не збавило б. Син бідного дворянина з Корсики, незважаючи на всі свої таланти, в одному не відрізнявся від найвульгарнішого обивателя: йому хотілося ввійти до вищого світу і стати там своїм. Наполеон волею долі проник на самий верх європейського «хорошого» суспільства. Він воював і укладав мирні договори з імператорами і королями. Природно, йому хотілося отримати руку сестри або дочки одного з них.

Проте, незважаючи на всі поразки, які понесла російська армія під Цюріхом, Аустерлицем і Фридляндом, Олександр I відмовив Наполеону. Награвшись у любов з власною сестричкою, він видав її заміж за герцога Георга Ольденбургського — нікому не відомого німецького князька, що не мав і сотої долі таланту Наполеона. Воістину, ніколи сильні світу цього не цінували людей за заслугами! Французький посол, дізнавшись, ким замінили його імператора, написав у депеші: «Герцог потворний, немічний, обличчя його покрите прищами, він погано говорить».

Проте саме цьому прищуватому виродку надали перевагу над переможцем при Аустерлиці, і він цю пігулку… проковтнув. Велика людина, здатна проливати кров бочками, терпіла знущання з боку російського двору, як звичайний школяр. Окрім Катерини у Олександра I була ще одна сестра — Анна. У 1810 році їй якраз виповнилося 15 років і вона вже цілком дозріла для ролі дружини великої людини. Посол Франції в Петербурзі, навівши довідки, доносив своєму імператорові, що збожеволів на ідеї дістати в ліжко російську царівну,: «Вона висока для свого віку і розвиненіша, ніж зазвичай. За словами тих, хто складає двір її матері, вона дозріла вже протягом п’яти місяців. Її тіло, її груди — все говорить про це. Як і всі великі княжни, вона дуже добре вихована й освічена. У неї є все для принцеси, якій потрібно буде знаходитися в центрі двору».

Не принцеса, а дітородна машина!

Особливий інтерес у Наполеона викликали репродуктивні здібності російської принцеси. Він збирався обзавестися законним спадкоємцем і заснувати нову династію. Коленкур заспокоїв свого хазяїна, відписавши дипломатичним шифром, що 15-річна Анна Павлівна дозріла в усіх сенсах, а породою явно пішла в матір — імператрицю Марію Федорівну, яка, за словами посла, була «справжньою машиною для виробництва дітей».

Наполеон задоволено потирав руки у своєму палаці Тюільрі, сподіваючись отримати таку ж відмінну «дітородну машинку» в особі великої княжни, і наказав Коленкуру знайти спосіб донести до Олександра I своє рішуче бажання вступити в законний шлюб. До вторгнення в Росію залишалися два роки. Ще все можна було запобігти. Відповідай молодий цар згодою на шлюбну ініціативу імператора Франції — і десятки тисяч загиблих під Бородіно залишилися б живі, Москва не згоріла б, а Росією і Францією, не виключено, до сьогоднішнього дня правили б нащадки Бонапартів і Романових.

І як же поступив у відповідь на добрі спонукання Наполеона наш дипломатичний цар Олександр? Вкрай по-свинячому. Причому свинство його було одягнене у витончену дипломатичну упаковку. Усадивши Коленкура поряд з собою на дивані, цар виразив неймовірний захват із приводу бажання повелителя Франції показати улюбленій сестричці Париж і небо в алмазах імператорської корони. «Що до мене, — сказав послові Олександру, — те скажу вам відверто: моя сестра нічого кращого не може зробити. Але остання воля мого батька надає моїй матері повну свободу розпоряджатися влаштуванням долі її дочки. Думки моєї матінки часто не співпадають ні з моїми бажаннями, ні з політикою, ні навіть із здоровим глуздом. Якби все залежало від мене, ви дістали б мою згоду, не виходячи з кабінету. Я подумаю, як усе це влаштувати, і дам вам відповідь, як ви того бажаєте. Але треба дати мені в розпорядження принаймні десять днів, щоб я умовив свою вперту матусю».

Насправді на матусю Олександру I було так само наплювати, як і на покійного татка, якого він повалив з трону і дав вбити своїм офіцерам. Лукавий цар просто знущався з посла Наполеона — прикидався дурником, що нібито не мав влади навіть у власній сім’ї. Ось піду запитаю матусю; якщо вона дозволить, дам вам сестру.

Наполеон не любив, коли відхиляють його пропозиції. Він був здатний терпіти до певного часу, а потім вирішати обстановку, що розжарилася, за допомогою конфлікту. Міг вазу розбити, посварившись зі своєю колишньою дружиною Жозефіною, а міг і війну оголосити. У будь-якому випадку тепер Наполеон був би агресором, а про два походи росіян на Францію в 1799 і 1805 роках усі забули б!

Природно, Наполеон такої хитрості від російського «брата» (всі монархи офіційно іменували один одного «братами») не чекав. У колишні часи російські війська завжди наполегливо лізли на рожен. Вони самі атакували і програвали через це битви. Наполеон вірив, що ці дурні росіяни нічому не навчилися і діятимуть у тому ж дусі, як під Аустерлицем. Досить тільки зібрати військ більше, вторгнутися в Росію поенергійніше і нав’язати битву біля самого кордону.

А діяти рішуче імператор умів.

Замість російської великої княжни Наполеон у спішному порядку одружився на дочці імператора Австрії Марії-Луїзі. Весілля сталося в темпі кавалерійського рейду. Поки російський двір давав ухильні відповіді, що слід почекати, поки Анні Павлівні виповниться 18 років, Франція в два рахунки змовилася з Австрією. Другого квітня 1810 р. австрійська принцеса в’їхала в Париж, того ж дня відбувся її шлюб з Наполеоном, і в ту ж ніч колишній капітан дізнався, як влаштовані імператорські дочки і чим вони відрізняються від звичайних смертних. У розпал цієї історії, коли остаточний вибір нареченої для Наполеона ще не був вирішений, перший канцлер Французької імперії Камбасерес пророчо сказав: «Я впевнений, що через два роки у нас буде війна з тією монархією, на принцесі якої імператор не одружиться. Війна з Австрією мене абсолютно не лякає, а ось від перспективи війни з Росією я здригаюся: її наслідки можуть бути непередбачуваними».

Сучасний російський історик Олег Соколов в книзі «Битва двох імперій» пише: «Що могло б перешкодити Олександру I видати свою сестру заміж за імператора Франції, якби цар дійсно бажав миру? Шлюбний союз із могутньою імперією ніяк не можна було назвати мезальянсом по відношенню, скажімо, до шлюбу великої княжни Катерини з прищуватим Георгом Ольденбургським!.. Невже російським інтересам перешкодила б російська імператриця найбільшої держави тодішньої Європи, або, кажучи сучасною мовою, наявність найсильнішого «російського лобі» при французькому дворі?! Її присутність на французькому троні при тій пошані, яку Наполеон відчував до шлюбних уз, фактично означало б гарантію того, що війни між Росією і Францією не буде. Віднині можна було б сперечатися, навіть лаятися, але складно в цьому випадку уявити собі, щоб Наполеон віддав наказ почати війну проти свого шурина! Відмовляючи Наполеону в руці своєї сестри, Олександр штовхав імператора французів на союз із Австрією і на підтримку поляків; отже, це була свідома провокація, спрямована на розпалювання військового конфлікту». На жаль, Наполеон піддався на провокацію Олександра.


Олесь Бузина, segodnya.ua
События недели: итоги и факты, №29(59) 17 июля 2012 года
Категорія: Історія та право | Додав: Admin
Переглядів: 279 | Завантажень: 37 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]