Вівторок
17.10.2017
02:48
Головна » Файли » Предмети » Історія та право

Правові задачі на міжгалузеві зв'язки
[ Викачати з сервера (132.5Kb) ] 07.02.2013, 16:24
РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ЗАДАЧ
НА МІЖГАЛУЗЕВІ ЗВ’ЯЗКИ
ЯК ЗАСІБ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ПРАВОВИХ ЗНАНЬ

Одне з основних завдань шкільного курсу правознавства — вироблення в школярів умінь та навичок застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці. Найбільш ефективним засобом, що забезпечує виконання цього завдання, є, на нашу думку, розв’язування учнями правових задач, що дає можливість не тільки перевіряти рівень засвоєння старшокласниками теоретичного матеріалу, а й виявляти прогалини у знаннях, щоб вчасно усувати їх. Розв’язування задач сприяє засвоєнню навчального матеріалу на якісно вищому рівні, створює передумови для вироблення умінь та навичок застосовувати аналоги закону та аналогії права, сприяє виробленню навичок критичного мислення, розвитку творчої уяви учнів. Але, мабуть, найбільш цінним у процесі розв’язування задач є те, що школярі мають можливість відстежити взаємодію правових норм у конкретних юридичних ситуаціях, вчаться сприймати право саме як систему, а не як механічний набір правових норм. Розв’язування правових задач, зокрема задач на міжгалузеві зв’язки, є надзвичайно дієвим засобом систематизації правових знань, що є особливо важливим для учнів, які поглиблено вивчають правознавство, є учасниками правознавчих олімпіад 3-го та 4-го етапів. Наша стаття адресована передусім учителям, які працюють з такими дітьми. У зв’язку з цим доречно наголосити, що задачі такого рівня складності слід розв’язувати на факультативних заняттях. їх можна пропонувати як завдання на олімпіади обласного та всеукраїнського рівня, оскільки одна така задача дає можливість перевірити знання учнів одразу з кількох галузей права.

Для прикладу наводимо десять правових ситуацій і пропонуємо свій варіант їх розв’язання. Для наочності в кожному випадку вказуємо не тільки галузі права, а й внутрігалузеві правові інститути.

Приклад № 1.

Інститут усиновлення (сімейне право) та інститут спадкування (цивільне право)

Задача

У 2000 році в подружжя Малиновських народилася дочка Оксана. У 2009 році мати Оксани Олена Малиновська померла. У 2010 році батько Оксани Герасим одружився з Матильдою. У тому ж році Матильда усиновила Оксану. У 2011 році в автомобільній катастрофі в один день загинули дід і баба Оксани (батьки померлої Олени). За померлими залишилося спадкового майна на суму триста тисяч грн. Заповіту спадкодавці не залишили. Майно, вартістю сто тисяч грн., успадкувала Оксана. Поясніть, яким чином Оксана могла успадкувати це майно і чому саме в такому обсязі? Свою відповідь обґрунтуйте.

Відповідь на задачу

Усиновлена особа не може стати спадкоємцем за законом за дідом і бабою за походженням. Тобто в ситуації, що аналізується, за загальним правилом Оксана не могла стати спадкоємцем за законом за батьками своєї раніше померлої матері. Оскільки Оксана все-ж таки стала спадкоємцем за законом, то можна зробити висновок, що суд, приймаючи рішення про всиновлення, зберіг правовий зв’язок між Оксаною та її бабусею і дідусем. Враховуючи те, що Оксана успадкувала за померлими третину спадкового майна, можна зробити висновок, що вона була одним із спадкоємців першої черги за спадкодавцями, а саме стала спадкоємцем за правом представлення (ч. 3 ст. 1266 ЦКУ).

Приклад № 2.

Інститут майнових прав подружжя, інститут припинення шлюбу (сімейне право), інститут спадкування, інститут строків у цивільному праві (цивільне право)

Задача

Никифор та Валентина уклали шлюб у 1985 році. У 1986 році в них народився син Валерій, а в 1988 році — дочка Вероніка. За час перебування в шлюбі подружжя збудувало будинок і придбало земельну ділянку площею 0,3 га. У 2007 році Никифор та Валентина склали спільний заповіт щодо будинку та земельної ділянки. Ці об’єкти нерухомості вони заповіли Валерію. У 2010 році стосунки між подружжям різко погіршилися у зв’язку з тим, що Никифор почав залицятися до Еліни і мав намір з нею одружитися. 31 травня 2011 року Никифор та Валентина подали до ОДРАЦСу заяву про розірвання шлюбу. 28 червня 2011 року Никифор вирішив підкорити кілька карпатських вершин. 2 липня 2011 року його знайшли мертвим на вершині гори Петрус. Чи успадковуватиметься майно за Никифором? Якщо успадковуватиметься, то ким саме і в яких частках? Свою відповідь обґрунтуйте.

Відповідь на задачу

Відповідно до ст. 1243 ЦКУ подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. Спадкування майна, яке заповідано у спільному заповіті, можливе тільки після смерті другого з подружжя. Якщо шлюб між Никифором та Валентиною припинився внаслідок смерті Никифора, то спадкування майна, яке заповідано у спільному заповіті подружжя відбудеться тільки після смерті Валентини, але відбудеться спадкування за законом того майна, яке належало Никифорові на праві особистої приватної власності у рівних частках вдовою, сином та дочкою як спадкоємцями першої черги. Якщо ж шлюб між Никифором та Валентиною припинився внаслідок розірвання, то спільний заповіт подружжя вважатиметься недійсним і спадкування має відбутися за законом. У такому разі частка Никифора у спільній сумісній власності та майно, яке належало йому на праві особистої приватної власності, будуть успадковані порівну між сином Валерієм та дочкою Веронікою як спадкоємцями першої черги.

За умовами задачі не можна визначити дату смерті Никифора. Згідно з ч.2 ст.106 Сімейного Кодексу ОДРАЦС виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви про розірвання шлюбу, якщо вона не була відкликана. Оскільки заява була подана 31 травня 2011 року, то ОДРАЦС мав винести постанову про розірвання шлюбу 30 червня 2011 р. Це пояснюється тим, що відповідно до ст.254 ЦКУ, якщо закінчення строку визначеного місяцем припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Якщо смерть Никифора настала 28 або 29 червня, то вважатиметься, що шлюб припинився внаслідок смерті, а не внаслідок розірвання. Якщо смерть стала 1 або 2 липня, то вважатиметься, що шлюб припинився внаслідок розірвання. Якщо смерть настала в день винесення постанови ОДРАЦСом про розірвання шлюбу (30 червня) то з цього приводу норма СК, яка врегульовує питання розірвання шлюбу ОДРАЦСом відповіді не дає. Однак для того щоб розв’язати цю ситуацію, спід застосувати норму, яка врегульовує подібну ситуацію (аналогія закону). Мається на увазі норма, відповідно до якої, якщо в день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, один із подружжя помер, то вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання. Тобто якщо смерть настала 30 червня, то вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

Приклад № 3.

Інститут спадкування (цивільне право), інститут злочинів проти життя та здоров’я (кримінальне право)

Задача

Спадкодавець Максим мав дружину Власту, сина Петра, а також дочок Марію та Анжеліку. 2 грудня 2009 року Максим склав заповіт, за яким будинок заповів синові, автомобіль дружині, а земельну ділянку Марії. 10 лютого 2010 року Максим склав новий заповіт, за яким земельну ділянку заповів Анжеліці. 5 серпня під час сварки, будучи у нетверезому стані, Анжеліка скоїла умисне вбивство свого батька, що було встановлено вироком суду, який вступив у законну силу. Як буде розподілена спадщина? Свою відповідь обґрунтуйте.

Відповідь на задачу

Відповідно до ч. 2 ст. 1254 ЦКУ заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. У разі посвідчення нового заповіту раніше складений скасовується останнім повністю або у частині, залежно від змісту пізніше складеного заповіту. Як видно з умов задачі, новий заповіт не містив заповідальних розпоряджень щодо будинку та автомобіля і тому у сина і дружини спадкодавця збереглося право на успадкування після смерті Максима відповідно будинку і автомобіля. Новий заповіт скасував попередній тільки частково, а саме щодо успадкування земельної ділянки. Ця нерухомість була заповідана Анжеліці, а не Марії, як у попередньому заповіті. Отже, право на успадкування земельної ділянки після відкриття спадщини мало належати Анжеліці, а за змістом другого заповіту можна було зробити висновок, що Марія побічно позбавлена спадщини, що є цілком законним діянням з боку спадкодавця, оскільки згідно ч. 2 ст. 1235 ЦКУ заповідач вправі без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. Якщо така особа прямо позбавлена спадщини і вона не має права на обов’язкову частку у спадщині, то вона не може спадкувати не тільки за заповітом, а й за законом. Якщо ж спадкоємець за законом позбавлений спадщини побічно, то у випадку, якщо все майно або його частина буде спадкуватися за законом, то такий спадкоємець закликається до спадкування на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1224 ЦКУ не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця. Отже, Анжеліка не зможе успадкувати земельну ділянку. Це означає, що право на спадкування земельної ділянки не охоплюється змістом заповіту. Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦКУ у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці за законом тієї черги, яка закликається до спадкування. Вдова Власта, син Петро та дочка Марія є спадкоємцями першої черги. Згідно з ч. 1 ст. 1267 ЦКУ частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Тому земельна ділянка буде успадкована вдовою, сином Петром та дочкою Марією в розмірі 1/3 кожним. Крім того, вдова за заповітом успадкує автомобіль, а син — будинок.

Приклад № 4.

Інститут майнових прав подружжя (сімейне право), інститут власності, інститут спадкового договору (цивільне право)

Задача

Олодар та Матильда уклали шлюб у 2000 році. На момент укладання шлюбу Олодар був власником трикімнатної квартири. У 2001 році в них народилася дочка Наталія, а у 2005 році — дочка Тетяна. У 2008 році Матильда через загальне захворювання стала інвалідом третьої групи, а у Олодара у 2010 році виявили цироз печінки. У січні 2011 року Олодар виявив бажання укласти спадковий договір з Іваном, за яким останній мав оплачувати лікування та утримання відчужувача, а взамін, після смерті Олодара, Іван мав стати власником квартири. Нотаріус відмовився посвідчити цей договір як такий, що суперечить чинному законодавству. Чи є відмова нотаріуса правомірною? Свою відповідь обґрунтуйте.

Відповідь на задачу

Як видно з умов задачі, квартира належала Олодарові на праві особистої приватної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦКУ власник розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право власника щодо реалізації права власності має певні межі. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦКУ власник зобов’язаний дотримуватися моральних засад суспільства, а згідно з ч. 2 ст. 59 СКУ, розпоряджаючись своїм майном, дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дітей, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користуватися ним. З огляду на вищезазначене можна зробити висновок, що відмова нотаріуса є цілком правомірною.

Приклад № 5.

Інститут публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, інститут власності, інститут відшкодування шкоди (цивільне право) та інститут злочинів проти особистих прав людини і громадянина (кримінальне право)

Задача

Юлій прочитав у газеті оголошення, у якому йшлося про те, що громадянин Ковтуненко заплатить тисячу п’ятсот грн. будь-якій особі, яка приведе йому додому його зниклого собаку пуделя. За тиждень до цього пудель зник з дому. Безробітний Юлій вирішив, що йому було б непогано таким чином трохи підзаробити. Вільного часу в нього було вдосталь, і він вирушив на пошуки собаки. Наступного дня він побачив собаку у дворі Мелентія, який за чотири дні до цього знайшов її в міському парку. Юлій показав Мелентію оголошення в газеті (а про його існування Мелентій нічого не знав) і поставив вимогу перед Мепентієм віддати йому собаку, якого він має намір повернути господарю. Мелентій, який сам був не проти отримати тисячу п’ятсот грн., заявив Юлію, що вже наступного дня сам поверне собаку Ковтуненкові. Вночі Юлій проник на подвір’я Мелентія, зламав двері хліва й забрав собаку, якого віддав власнику, отримавши при цьому заявлену в оголошенні винагороду. Мелентій вважає, що половина винагороди має належати йому, бо саме він підібрав бездоглядну домашню тварину і мав намір її повернути наступного дня після того, як дізнався, хто є власником цієї тварини. Дайте розгорнутий юридичний аналіз ситуації.

Відповідь на задачу

Мелентій затримав бездоглядну домашню тварину. Відповідно до ч. 1 ст. 340 ЦКУ особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов’язана негайно повідомити про це власникові і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов’язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який уживає заходів для розшуку власника. Як видно з умов задачі, цього свого обов’язку Мелентій не виконав. Незаконною є й відмова Мелентія передати собаку Юлію на вимогу останнього, який виконував завдання, що ставилося в публічній обіцянці винагороди без оголошення конкурсу. Однак протиправна відмова Мелентія передати собаку Юлію не надає права останньому використовувати протиправні засоби для досягнення правомірної мети. Пошкодивши майно Мелентія, Юлій вчинив не тільки цивільно-правовий делікт, а й скоїв діяння, яке містить у собі деякі ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 ККУ (незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи). За завдану майнову шкоду Юлій повинен понести відповідальність. Оскільки оголошенням про публічне обіцяння винагороди досягнення потрібного результату за допомогою неправомірних дій не вимагалося і не могло вимагатися, особа, що оголосила винагороду, не має жодного відношення до неправомірних дій суб’єкта, який відізвався, і тому не несе відповідальність за ці дії. Права на винагороду в Мелентія не виникає, оскільки він не виконав свій обов’язок, передбачений ч. 1 ст. 340 ЦКУ. Такий висновок випливає з системного тлумачення ч. 2 ст. 342 ЦКУ та ч. 4 ст. 339 ЦКУ.

Приклад № 6.

Інститут злочинів проти власності, інститут необхідної оборони (кримінальне право) та інститут відшкодування шкоди (цивільне право)

Задача

Юрій, який пізно ввечері прогулювався набережною міста, побачив Гафію, яка рухалася в тому самому напрямі, що й він. Незабаром Юрій її наздогнав. Набережна була добре освітлена, і тому Юрій добре бачив, що Гафія мала на плечі дуже дорогу жіночу сумочку. У Юрія раптом виникло бажання цією сумочкою протиправно заволодіти. З цією метою він підійшов збоку до Гафії і зробив спробу різким рухом зірвати сумочку з її плеча. Однак Гафія встигла міцно вчепитися в сумку обома руками. Юрій з усіх сил намагався вирвати річ з рук Гафії, але безуспішно. У свою чергу Гафія усвідомлювала, що Юрій не думає припиняти протиправне діяння, а прагне будь-що заволодіти її річчю, і тому з усієї сили вдарила його кулаком у голову. Юрій втратив свідомість і впав на тротуар. Лікарі кваліфікували нанесене йому тілесне ушкодження як тілесне ушкодження середньої тяжкості. Дайте розгорнутий юридичний аналіз ситуації.

Відповідь на задачу

Протиправне діяння Юрія слід кваліфікувати як незакінчений замах на грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (ч. 2 ст. 186 ККУ). Однак не виключено, що діяння Юрія підлягає кваліфікації за ч. 4 ст. 186 (грабіж, вчинений у великих розмірах) чи навіть ч. 5 ст. 186 ККУ (грабіж, вчинений у особливо великих розмірах). Точна кваліфікація діяння ускладнюється тим, що в умові задачі не вказана точна вартість речі, яку намагався викрасти Юрій. Об’єктом цього злочину є право власності, а предметом річ, щодо якої було зроблено спробу викрадення (жіноча сумочка). Об’єктивна сторона цього злочину полягає в дії із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого і такій, яка була спрямована на відкрите викрадення чужого майна. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і метою, яка полягає в протиправному заволодінні чужим майном. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка на день скоєння протиправного діяння досягла віку чотирнадцяти років.

З умов задачі можна зробити висновок, що Гафія перевищила межі необхідної оборони. Однак кримінальній відповідальності вона не підлягає. Це пояснюється тим, що кримінальна відповідальність при перевищенні меж необхідної оборони можлива тільки у випадку заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони або ж скоєння умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони. Однак Гафія може бути притягнута до цивільної відповідальності у зв’язку з перевищенням меж необхідної оборони при здійсненні права на захист. За позовом Юрія, суд повинен зобов’язати Гафію відшкодувати шкоду, завдану його здоров’ю, на підставі ч. 2 ст. 1169 ЦКУ. Однак при цьому треба врахувати також правило ст. 1193 ЦКУ, відповідно до якого наявність вини потерпілого в завданні йому шкоди (у даному випадку вини Юрія), є підставою для зменшення розміру відшкодування.

Приклад № 7.

Інститут матеріальної відповідальності (трудове право) та інститут відшкодування шкоди (цивільне право)

Задача

Вільгельм працював водієм вантажівки на заводі «Точприлад». 25 грудня 2011 року за завданням свого керівництва він поїхав за запчастинами до Києва. Коли він проїжджав однією зі столичних вулиць, несподівано на середину дороги вибігла дівчинка. Прагнучи уникнути наїзду на дитину, Вільгельм скерував вантажівку на тротуар, заподіявши при цьому шкоду автомобілю, який був припаркований біля тротуару, на суму тридцять тисяч грн. Крім того, він пошкодив автомобіль, яким керував. На ремонт цього автомобіля підприємство витратило п’ять тисяч грн. Суд постановив стягнути на ремонт пошкодженого автомобіля двадцять тисяч грн. з батьків дівчинки та десять тисяч грн. із заводу «Точприлад». Після сплати коштів власнику пошкодженого автомобіля адміністрація заводу «Точприлад» видала наказ про відрахування із зарплати Вільгельма п’ятнадцяти тисяч грн. Чи правомірним є наказ адміністрації? Свою відповідь обґрунтуйте.

Відповідь на задачу

З умов задачі можна зробити висновок, що Вільгельм діяв у стані крайньої необхідності. Згідно з ч. 2 ст. 1171 ЦКУ, враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов’язок по її відшкодуванню на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди (у цій ситуації обов’язок відшкодування шкоди покладається на батьків дитини) та на особу, яка шкоду заподіяла. Відповідальність особи, яка завдала шкоду, та особи, в інтересах якої були вчинені дії у стані крайньої необхідності, є дольовою. Суми відшкодування, покладені на кожну особу і визначені судом, можуть бути нерівними. Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦКУ юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків. Тому покладання судом на завод «Точприлад» обов’язку по відшкодування шкоди, завданої Вільгельмом під час виконання ним своїх трудових обов’язків, є цілком правомірним. Оскільки за шкоду, завдану Вільгельмом, заплатив завод, то це означає, що Вільгельм заподіяв шкоду своєму підприємству. Якщо працівник заподіяв майнову шкоду своєму підприємству, то він може бути притягнутий до матеріальної відповідальності. Однак, згідно з ч. 4 ст. 130 КЗпП України на працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, заподіяну в стані крайньої необхідності. До того ж, якби у цій ситуації підприємство і мало б право на притягнення працівника до матеріальної відповідальності, то воно наказом могло б стягнути з нього шкоду, яка не перевищує розміру середньомісячної зарплати (ч. 1 ст. 136 КЗпП України). Отже, наказ адміністрації не є правомірним.

Приклад № 8.

Інститут припинення трудового договору, інститут матеріальної відповідальності, інститут дисциплінарної відповідальності (трудове право); інститут злочинів проти безпеки руху (кримінальне право) та інститут відшкодування шкоди (цивільне право)

Задача

Водій хлібозаводу Драгомир, здійснюючи підвезення хлібобулочних виробів до магазину «Мальвіна», не надавши переваги на пішохідному переході Власенку, здійснив наїзд на нього і заподіяв йому тяжкі тілесні ушкодження. Дайте розгорнутий юридичний аналіз ситуації.

Відповідь на задачу

В аналізованому випадку мають місце кримінально-правові відносини між Драгомиром та державою Україна, оскільки Драгомир скоїв злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 ККУ (порушення правил безпеки руху особами, які керують транспортними засобами, що спричинило заподіяння тяжкого тілесного ушкодження). Це означає, що кримінально-правові відносини між Драгомиром та державою Україна виникли на підставі такого юридичного факту, як протиправна дія. Безпосереднім об’єктом цих правовідносин (об’єктом злочину) є безпека дорожнього руху, здоров’я людини. Зміст правовідносин полягає в тому, що держава має право притягнути Драгомира до кримінальної відповідальності, а Драгомир зобов’язаний понести кримінальну відповідальність. З об’єктивної сторони цей злочин характеризується протиправним діянням, яке може бути скоєне тільки в обстановці руху та причиново-наслідковим зв’язком, а саме: настання тяжкого тілесного ушкодження внаслідок здійснення наїзду на пішохода у зв’язку з порушенням правил безпеки дорожнього руху. Із суб’єктивного боку злочин характеризується необережною формою вини. Суб’єктом злочину є особа, яка до часу його вчинення досягла шістнадцятирічного віку.

Оскільки шкода здоров’ю Власенка була завдана Драгомиром під час виконання ним своїх трудових обов’язків, то відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦКУ ця шкода має бути відшкодована хлібозаводом. Тобто цивільні правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виникли не між Драгомиром і Власенком, а між хлібозаводом (боржник) і Власенком (кредитор). Це недоговірні, деліктні зобов’язання, які врегульовані Цивільним кодексом України. Об’єктом цих правовідносин є здоров’я Власенка як особисте благо, а зміст правовідносин полягає в правах та обов’язках сторін: право Власенка вимагати відшкодування завданої шкоди й обов’язок іншої сторони (хлібозаводу) відшкодувати завдану шкоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦКУ фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), утрачений ним унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, зумовлені потребою посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Власенко має право вимагати й відшкодування моральної шкоди (статті 23, 1167 та 1168 ЦКУ).Оскільки за шкоду, заподіяну Драгомиром, відповідальність несе хлібозавод, то це підприємство вправі в порядку регресу притягнути Драгомира шляхом звернення з відповідним позовом до суду до повної матеріальної відповідальності (пункт 3 ст. 134 КЗпП України (шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку)). Оскільки санкція ч. 2 ст. 286 ККУ передбачає як безальтернативне покарання позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, то у випадку, якщо суд засудить Драгомира до реального відбування цього кримінального покарання, хлібозавод повинен припинити з ним трудовий договір на підставі пункту 7 ст. 36 КЗпП України (набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке передбачає можливість продовження цієї роботи). Якщо ж суд звільнить Драгомира від відбування покарання з випробуванням, однак позбавить його права керувати транспортними засобами, то він уже не зможе працювати водієм. У такому разі на підприємстві йому можуть запропонувати іншу роботу. Якщо Драгомир залишиться працівником підприємства, то, крім притягнення його до матеріальної відповідальності, роботодавець також має право (але не зобов’язаний) притягнути його до дисциплінарної відповідальності, оскільки згідно з ч. 3 ст. 130 КЗпП України притягнення працівника до матеріальної відповідальності можливе незалежно від притягнення його за те саме правопорушення також до дисциплінарної відповідальності, оскільки цей вид відповідальності хоч і передбачений трудовим правом так само, як і матеріальна відповідальність, але це різні види юридичної відповідальності, і тому притягнення однієї особи за те саме правопорушення до двох різних видів юридичної відповідальності не суперечить конституційному принципу юридичної відповідальності, викладеному у ч. 1 ст. 61 Конституції України (ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення).

Приклад № 9.

Інститут злочину (кримінальне право), інститут прийомної сім’ї (сімейне право) та інститут спадкування (цивільне право)

Задача

Микола та Яна уклали шлюб у 1980 році. У 1982 році у них народився син Максим, який проживав зі своїми батьками до дня своєї смерті. У січні 2004 року Микола та Яна добровільно взяли на виховання та спільне проживання десятирічну Олесю та п’ятнадцятирічного Олега. Олег проживав у сім’ї Миколи та Яни до закінчення вузу, а саме — до 1-го липня 2011 року. Олеся проживала в сім’ї Миколи та Яни до їх смерті (25 грудня 2011 року). 25 грудня 2011 року Микола, Яна та Максим потрапили в автомобільну катастрофу. Микола помер на місці аварії о 10 годині 15 хвилин. Яна померла в лікарні через шість годин, а Максим помер того самого дня о 23 годині 55 хвилин. У Яни, яка виховувалася в дитбудинку, родичів не було. У Миколи був брат Теодор, який за місяць до автомобільної авари, будучи у стані сп’яніння, під час сварки зробив невдалу спробу заколоти ножем Миколу. У Максима не було ані дітей, ані дружини. Ніхто із спадкодавців заповіту не залишив. Хто успадкує майно за померлими? Свою відповідь обґрунтуйте.

Відповідь на задачу

Аналізована ситуація врегульована нормами цивільного права (інститут спадкування), сімейного права (інститут прийомної сім’ї) та кримінального права (інститут злочину). Нормативно-правовими актами, які стосуються цієї ситуації, є ЦКУ, СКУ та ККУ.

Оскільки спадкодавці заповіту не залишили, то відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦКУ спадкування має відбутися за законом. Микола, Яна та Максим могли б бути спадкоємцями першої черги один за одним. Але оскільки їхня смерть настала протягом однієї доби, то відповідно до ч. З ст. 1220 ЦКУ спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожного з них. Оскільки за спадкодавцями не можуть спадкувати спадкоємці першої черги через відсутність таких, то до спадкування за Миколою мав би закликатися його брат Теодор, як спадкоємець другої черги (ст. 1262 ЦКУ). Однак відповідно до ч. 1 ст. 1224 ЦКУ не мають права на спадкування особи, які вчинили замах на життя спадкодавців. Тобто Теодор має бути усунутий від спадкування за умови, що вчинений ним замах на життя Миколи має бути підтверджений вироком суду. Якщо замах на життя спадкодавця вироком суду підтверджено не буде, то Теодор успадкує майно за Миколою як спадкоємець другої черги.

Якщо ж спадкування Теодор не здійснить, то Олеся може успадкувати майно за Миколою та Яною як спадкоємець четвертої черги, тобто як особа, яка проживала із спадкодавцями однією сім’єю понад п’ять років до часу відкриття спадщини. Олег не може стати спадкоємцем тому, що він хоч і проживав однією сім’єю із Миколою та Яною понад п’ять років, однак на момент відкриття спадщини проживав окремо від спадкодавців. Теодор не зможе успадкувати за своїм племінником Максимом як спадкоємець третьої черги у разі, якщо вчинений ним замах на життя

Миколи буде підтверджений вироком суду. Це пояснюється тим, що Микола міг бути для Теодора не тільки спадкодавцем, а й виступати в ролі одного зі спадкоємців за своїм сином. Особи, які вчинили замах на життя одного із можливих спадкоємців, не можуть спадкувати за спадкодавцем. Однак і Олеся не зможе спадкувати за Максимом як спадкоємець четвертої черги, оскільки була прийнята у прийомну сім’ю його батьками, і тому не може вважатися проживання Олесі у сім’ї подружжя проживанням однією сім’єю із Максимом. Оскільки в Максима нема спадкоємців ні за заповітом, ні за законом, за заявою територіальної громади, суд повинен визнати спадщину за Максимом від умерлою (ст. 1277 ЦКУ).

Приклад № 10.

Інститут праці неповнолітніх (трудове право) та інститут злочинів проти трудових прав громадян (кримінальне право)

Задача

Максим народився 5-го січня 1993 року. 5-го лютого 2010 року його було прийнято на роботу слюсарем на машинобудівний завод. Протягом п’яти місяців його 10 разів залучали до роботи в суботу з виплатою середнього заробітку за цей день. 22 рази за цей час йому довелося працювати по 10 годин на день. Оскільки в Максима була погодинна система оплати праці, то за ці 22 дні йому виплатили зарплатню пропорційно до відпрацьованих годин. Через п’ять місяців після початку роботи Максим звернувся до керівника підприємства з заявою про надання йому відпустки повної тривалості, однак йому було надано відпустку тривалістю 10 календарних днів. Це було обґрунтовано тим, що Максим ще не відпрацював півроку і тому не мав права на відпустку повної тривалості, а отже, отримає відпустку пропорційно до відпрацьованого часу. Дайте розгорнутий юридичний аналіз ситуації.

Відповідь на задачу

З умови задачі випливає, що Максим у момент укладення трудового договору і на момент звернення із заявою про надання відпустки був неповнолітнім. Отже, на нього поширювалися норми про працю неповнолітніх і щодо нього службові особи підприємства допустили порушення трудового законодавства. По-перше, Максим не міг залучатися до надурочних робіт і до роботи у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). По-друге, робота у вихідні дні і надурочна робота оплачується в подвійному розмірі (ст. 106 та 107 КЗпП). По-третє, неповнолітнім працівникам щорічні відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного строку безперервної роботи на підприємстві (ст. 195 КЗпП). По-четверте, неповнолітнім працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день, а не 24 дні (ст. 75 КЗпП).

Отже, виходячи з вищевикладеного, можемо зробити висновок, що відповідною службовою особою підприємства скоєно злочин, передбачений ч. 2 ст. 172 ККУ (грубе порушення законодавства про працю). З об’єктивного боку цей злочин характеризується незаконним залученням до понаднормових робіт осіб, яких за законом до таких робіт залучати не можна; ненадання відпустки належної тривалості; суттєве порушення прав працівника щодо одержання винагороди за працю відповідно до вимог трудового законодавства; незаконне залучення до роботи у вихідні дні тощо. Об’єктом злочину є трудові права людини й громадянина. З суб’єктивного боку злочин характеризується умисною виною. Суб’єктом злочину може бути службова особа підприємства.


©Т. Щербакова, 2011
ІСТОРІЯ І СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВО В ШКОЛАХ УКРАЇНИ: теорія та методика навчання, 2011/11-12
Категорія: Історія та право | Додав: Admin
Переглядів: 1691 | Завантажень: 410 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]